Ця страшна сцена…

Всім відомий страх сцени приходить з віком, до того ж з маленьким: щойно 5-річний малюк завзято розповідає вірші на урочистому заході в садочку, як вже через півроку він усіляко відкараскується та відмовляється, аби лише не виступати перед аудиторією, нехай навіть знайомою. А потім йдуть всі інші хитрощі ворога( тобто страху): тремтіння в колінях, палаючі щоки та інше. Причини всім відомі – комплекси. Намагання вберегти від них дитину – марна справа: чи самі ж батьки,ненароком, навіть не помічаючи, промовлять декілька критикуючи слів у бік дитини, чи це зробить хтось інший , незнайомий – не має значення. Щоб сформувати комплекс чи боязнь чогось іноді буває досить навіть необдуманого погляду. Займатись самоаналізом у дорослому віці, намагаючись знайти джерело комплексу – справа теж невдячна: звинувативши когось або щось, ви не позбавляєтесь проблеми, а лише робите гірше собі. Перевірено.

Тому припустімо, що комплекс ( в нашому випадку – страх сцени) – це данність, нехай і сумна, певна константа. Методів приборкання цієї боязні – хоч відбавляй. Дехто навіть радить уявити своїх глядачів в смішному, глумливому вигляді, і таким чином не боятись зробити щось не так перед такою недолугою аудиторією. Інші радять вибрати в залі привітне обличчя і виступати виключно для цієї людини. Можна, кажуть треті, уявити, що в залі взагалі нікого не має, і ви виступаєте просто для себе, а раз нікого не має, то й боятись нічого. Всі ці методи працюють досить успішно на якомусь етапі. А як щодо того, щоб зазирнути глибше….

Відмучавшись добрий десяток років на сцені, червоніючи і запинаючись кожного разу, здавалось, що пора капітулювати. Відкриття прийшло тихо, навіть якось непомітно,потрібно полюбити свого глядача. «Та хіба ж я не люблю? – скажете ви. – Хіба я вбиваю когось?» Це не зовсім так. Коли любиш – довіряєш. Людина вже відклала свої справи ( якщо тільки це не рота солдат, яких загнали на концерт задля підвищення рівня культури). Прийшов, сів на своє місце в залі, відмежувався від усіх турбот і чекає – чекає вашого виступу. Чекає того що ви хочете заспівати чи зіграти, розповідати чи танцювати. Йому вже подобається мистецтво, котрим ви займаєтесь, він з нетерпінням очікує того, що зараз перед ним буде відбуватись чарівне дійство, що так сильно відрізняється від сірих буднів. І керувати цим дійством будете ви. Глядач не прийшов оцінювати – він прийшов насолодитись тим, що ви збираєтесь творити на сцені. Повірте цьому, і страх зникне.

Записатись на заняття