Вчимося літати (стаття з журналу “Уроки вокалу” №1, 2011 рік)

Kатерина Максимова – художній керівник та викладач естрадного вокалу у київській музичній школі «Соломрія». За роки наполегливої праці вона підготувала багато учнів з дуже різними вокальними даними, що дало можливість одним із них вступити до вищих музичних навчальних закладів, іншим – вийти на сцену або відчутно підвищити рівень майстерності, а ще комусь у процесі навчання вдалося відкрити в собі любов до музики, мистецтва і життя в цілому.

Готуючи матеріал для «Уроків вокалу», мені не хотілося втомлювати читачів видання сухою теорією вокалу чи переліком технічних прийомів, що застосовуються професійними естрадними співаками. Зрештою, спів не належить до наук, опанувати які можна лише зі сторінок підручників, і тому сьогодні я розповім про власний досвід навчання та головні «заповіді», яких, на мою думку, конче необхідно дотримуватися усім учням задля досягнення омріяного результату. Сподіваюся, мій приклад і поради надихнуть початківців та додадуть впевненості тим, хто вже займається вокалом, адже саме віра у свої сили та здібності є чи не найголовнішою запорукою успіху на шляху до справжньої майстерності. Але про все це по порядку…

Від барабанів до мікрофона

Музика мене захопила змалку, тож у сім років я пішла до музичної школи, а у тринадцять почала писати перші пісні. Вирішивши, що моїх голосових здібностей замало для сольної кар’єри співачки, а розвинути природні дані неможливо, у шістнадцять я вступила до дорослої школи на клас ударних інструментів. Але граючи в оркестрі музичного училища на барабанах, я все ж знаходила хвильку і у перервах забігала на екзамени з вокалу, аби послухати інших учнів.

Училище я закінчила естрадною барабанщицею і… зрозуміла, що понад усе хочу співати! Зауважу, що мені було 22 роки, я, нещодавно одружена, чекала на дитину, але незважаючи ні на що, вирішила змінити професію та стала шукати викладача вокалу.
Помінявши чотирьох педагогів, жоден з яких не міг мене нічому навчити, я за щасливим збігом обставин потрапила до естрадно-циркового училища, де нарешті знайшла свою наставницю, яка допомогла мені здійснити найголовнішу мрію усього життя – заспівати. Її звали Людмила Петрівна Соколова, і вона виявилася справжнім майстром своєї справи. Кожне заняття, яким би важким та виснажливим воно не було, наближувало мене до кінцевої мети, і хоча я не відразу зрозуміла, чого саме вимагала викладачка, саме її методика допомогла мені знайти той самий звук, що зветься голосом.
Навчившись співати, я стала працювати у різних клубах міста Києва, аби заробити на запис власного альбому та залучити до роботи над ним найкращих музикантів міста. Я закінчила естрадний вуз та відчула, що можу і хочу поділитися чудовою методикою з іншими людьми, які мріють навчитися дивовижному мистецтву, здатному підкреслити усі багатства нашої душі – співу…
Де твої крила?

Методику свого вчителя та дива я згадала зовсім не випадково: уявіть пташку, яка все життя мріяла злетіти, але не могла знайти сил, аби розправити крила. І одного чудового дня їй це вдалося, вона піднялася у височінь та насолоджувалася кожною секундою польоту. Такою пташкою колись відчула себе я, і відтоді працюю над тим, щоби те саме незабутнє відчуття виникало і у моїх учнів. Але для того щоби, як то кажуть, казка стала реальністю, існують ретельно визначені та сформульовані мною тези, що дають змогу «дістати звук» з будь-якої людини, незважаючи на її вік і голосові дані.

За останні п’ять років 90 % моїх учнів зробили неймовірний стрибок у вокалі – не буду перелічувати конкурси, у яких вони брали участь, скільки з них вступили до музичних вузів, приєдналися до гуртів або просто заспівали «для себе» так, як ніколи навіть і не сподівалися. Натомість перейду до головних моментів, про які хотіла би розповісти докладніше.

Ви ніколи не замислювалися над тим, чому сільські бабці, які не мають жодної музичної освіти, так легко, гарно і невимушено співають, зібравшись напідвечір на лавці біля хати? Справа у тому, що на голос дуже сильно впливає розкутість людини, її впевненість у собі. Саме тому впевненість є найпершим з того, що я прагну дати кожному учневі. Наступною йде власне методика співу – з нею ви можете ознайомитися, переглянувши відеододаток до журналу.

Є чітке уявлення про те, куди ми направляємо звук, аби він легко линув, був наповнений обертонами та прикрашений легкою вібрацією, але для того, щоби це збагнути, потрібна повна розкутість, образне мислення та вміння запам’ятовувати, вбирати все те, що я кажу під час уроків. Так само важлива відсутність зайвих емоцій щодо результату, оскільки прив’язаність до результату зазвичай перешкоджає його досягненню, гальмує процес, що має відбуватися природно і невимушено.

Тут я маю згадати ще одне питання, яке хвилює чи не кожного учня: скільки часу потрібно, аби навчитися співати? Звичайна річ, для кожної людини цей показник різниться – тим більше, що меж досконалості не існує, а надто у такій справі як вокал. Але узагальнено можна сказати, що для вироблення рефлекторної пам’яті у м’язах, що задіяні під час співу і тренування слуху до прийнятних в індустрії стандартів більшості людей потрібно приблизно чотири роки, хоча чимало заповзятих і здібних учнів проходять цей етап за рік-півтора. Я вчилася десять років, протягом яких зробила велику роботу над помилками, проаналізувала всі «можна» і «не можна» професії, перш ніж зрозуміла і переконалася в тому, що мені подобається, як я співаю. Саме тому мої учні досягають своєї мети набагато швидше, оскільки все те, що я їм говорю, продиктовано власним досвідом, взятим з практики, а не з книжок.

Тож якщо ви бажаєте продуктивно і з задоволенням займатися вокалом, раджу дотримуватися наступних правил – нескладних на перший погляд, але саме їх ігнорування може залишити врешті-решт «за бортом» тих, хто не хоче або не може їм слідувати.

Чого НЕ МОЖНА робити:

1) Розраховувати на миттєвий результат;
2) Постійно аналізувати власний звук;
3) Нерегулярно відвідувати заняття – постійність відіграє дуже велику роль;
4) Залишатися скутим та затисненим;
5) Продовжувати, попри всі мої зусилля, не вірити у себе і свої сили;
6) При слабкому від природи музичному слухові – не розвивати його. На розвиток слуху потрібно більше часу і зусиль, ніж на постановку голосу, тож паралельно з уроками співу можна займатися сольфеджіо.

На съемках видеоуроков
Що ПОТРІБНО робити:

1) Дослухатися до моїх рекомендацій, бути гнучким та готовим до співпраці;
2) На уроках бути «маленькою дитиною», яка вчиться ходити, падає, але після кожної невдалої спроби встає і, не впадаючи у розпач, наполегливо продовжує розпочате;
3) Бути пристрасним і харизматичним під час співу, поєднатися із самим собою, торкатися свого внутрішнього «я» – про таких людей зазвичай кажуть, що вони мають сильну енергетику, але насправді вони утворюють одне ціле з тим, чим займаються;
4) Пам’ятати, що бачити перед собою людей, для яких співаєш, знати, що ти співаєш для людей і просто бачити перед собою людей – це різні речі.
5) Запастися терпінням на декілька років, щоби зрештою порадіти своїм успіхам, відкрити свій справжній голос, знайти унікальний звук та, подякувавши собі за наполегливу працю, насолоджуватися її результатами і відчути справжні крила за плечима!