Школа мистецтв для дітей і дорослих
+38 (050) 174 62 09

Непосидько і уроки музики: реальність чи утопія?

20 Кві

Багато по-справжньому обдарованих дітей, на жаль, так і не стають професійними музикантами або хоча б музично освіченими людьми. І все через надмірну рухливість, неорганізованість і брак посидючості. Нібито і хист є, і бажання, і цікавість, але процес навчання не складається. Коли врешті-решт у батьків уривається терпець, постає питання: а може, залишити дитину в спокої. А насправді,таким чином можна просто занедбати талант. Чи означає це, що музична кар’єра, розвиток творчого потенціалу – доля виключно зубрилок  та заучок? Аж ніяк. У чому ж полягає таємниця  доручення  дитини до музики як до практики? Насправді, секретів таких багато, і ось один з них:

  • Не дозволяйте дитині зосереджуватись  на якомусь певному матеріалі. Гіперактивні діти хочуть все і одразу, але оскільки техніка  ще багато чого не дозволяє, вони грають те, що виходить як заїжджену платівку знову і знову . Це небезпечно. Якщо не можна переключити увагу на інший твір, краще припиніть заняття. 
  • Будьте готові до того, що за весь період навчання музиці гіперактивної дитини Вам доведеться ще не один раз зупинятися. Така дитина швидко насичується новою інформацією або діяльністю, а, переповнившись нею, не бажатиме повернутися ні за які умови. Для деякіх дітей навіть одного заняття на тиждень буде достатньо, і не завжди доцільно ставити їм чіткі рамки “по півгодини щодня”. Тому, існує ще одна таємниця: 
  • Відпочинок і канікули – це важлива складова навчання. Те, чого можуть досягти спокійні діти за дві години , непосида засвоює за десять хвилин,при чому зробивши завдання двічі. Вони викладаються на всі 100%, і тому виникає хибна думка, що сили у них безмежні. Але насправді таким дітям необхідно більше відпочивати і мати можливість побути в спокої, на одинці з собою. Тоді їм і заняття будуть в задоволення та ще й гарантовано політ фантазії.

І на завершення дамо Вам ще одну пораду щодо того, чого не варто робити під кінець: заняття не повинно закінчуватись  словами “ти вже втомився/втомилась, йди додому” або “я бачу, що тобі вже не цікаво, давай закінчувати”. Якщо таке завершення зустрічі входить в звичку, я помічаю як дитина, сідаючи за інструмент, вже “втомлена” і їй вже “не цікаво”. В кінці кожного заняття повинна бути приманка на наступний раз: похвала або обіцянка показати, навчити чомусь новенькому. Хоч візуально і  здається, що дитина навіть не звернула уваги на ці слова, але наступного разу Ви побачите вогник в її очах: “А пам’ятаєте, Ви казали…”