Не хоче грати на піаніно? Нехай грається з вогнем!

Звичайно, “сірники – не для ігор” залишається непорушним правилом поведінки назавжди. І йдеться зовсім не про запальні ритми в стилі фламенко. Ми – про те, що робити, коли дитина не хоче займатися, грати гами та етюди, не хоче вчитися правильно співати і розробляти вокал (насправді, це дійсно втомлює). Зазвичай, так часто буває: спочатку дитина захопилася, але з часом уроки музики перетворюються на повинність і для дітей, і для батьків. Музична студія не витримала конкуренції з принадами столиці. Київ з його шумними вулицями і розвагами кличе все далі від нудних і необов’язкових вправ. Про музику забути?

Раніше доволі часто у містах відключали світло. Змушені відірватись від телевізорів(комп’ютери тоді були не такими популярними), люди запалювали свічки і зустрічалися на сходах, стікалися у двори, діти влаштовували шумні ігри. Планове відключення світла чомусь перетворювалося на вогняне свято. Найцікавіше, що в кожній дитині пробуджувався артист: хто вмів грати на піаніно – захоплено до нестями давав концерт, хто любив співати – виводив пісню. Всі розповідали вірші та ставили невеличкі сценки. Все це успішно відбувалося без звичного зараз аніматора – діти все робили самі. Кажуть, підростаюче покоління зараз інше. Просто дітей багато в чому позбавили самостійності і чар (не маркетингових, гаррі-поттерських), а створених власноруч.

вичайно, жодної ноти без правил пожежної безпеки! Ще один додатковий батьківський обов’язок. Але це символічна ціна за те, щоб дитина самостійно сіла за інструмент, пару разів програла гаму (батьки понад усе в світі люблять слухати гами) і виконала етюд, про який не згадувала вже два тижні.
Стояти батькам на варті – воно того варто…

Записатись на заняття